УКРАЇНСЬКА МОВА І ЛАТИНЬ

Українська мова і латинь 

Збереглися прадавні пам’ятки ще однієї мови, ближчої до нашого часу, – латинської, перші записи якою датуються приблизно VІІ ст. до н.е. Тут є вже набагато більше однакових чи майже однакових мовних явищ. Фонетична система української мови, якість її звуків напрочуд близькі до латинської. В обох мовах майже однакова система голосних. Щодо системи приголосних, то в українській на якомусь етапі її розвитку з’явилися парні м’які, африкати й шиплячі, яких у латинській не було. Зате в латинській, як і в українській, була пара ґ і г (g i h): genus «рід» (споріднене з нашим жона, жінка) і hostis «чужинець, ворог» (споріднене з нашим гість). Можна говорити про чергування в обох мовах голосного у (латинський u) з приголосним в (латинський v): латинські nauta «моряк» і navis «корабель»; про наявність випадного голосного е: латинське aper i apri «вепр» (як вітер і вітру) тощо. Українська мова затримала чимало прадавніх граматичних значень та граматичних способів. Це виявляється знову ж при зіставленні її з латинською мовою. В архаїчній латині (VІІ–ІІ ст. до н.е.) було вісім відмінків, у тому числі кличний і два місцеві (у класичній, а це вже І ст. до н.е. – І ст. н.е., залишилося їх тільки шість). В українській мові і всі ці відмінки, за винятком одного місцевого, і в основному їхнє значення збереглися. Навіть закінчення в деяких відмінкових формах ті самі. Наприклад, однакове закінчення виступає в називному відмінку однини багатьох іменників жіночого роду: arena і арена, summa і сума; у кличному відмінку іменників чоловічого роду: Brute і Бруте, у називному множини іменників чоловічого роду: muri і мури, numeri і номери; іменників середнього роду: maria і моря, nomina і імена. Деякі іменники, що збереглися в нашій мові з давніх-давен, мають той самий рід, що й латинські. Так, однаково до чоловічого роду належать, наприклад, іменники hortus «сад» і город, pulvis і пил, mensis і місяць, sucus і сік, somnus і сон, dolor і біль, nasus і ніс; до жіночого роду іменники nox і ніч, mens «розум» і пам’ять, mors і смерть, res і річ, voluntas і воля, securis і сокира, lana і вовна, crux «хрест» і кроква, barba і борода, casa «хатина» і хата, rota «колесо» і рада (спільне значення «коло»); до середнього роду іменники cor і серце, nomen і ім’я, aratrum і рало, semen «насіння» і сíм’я, granum і зерно, lac і молоко тощо. У латинській мові іменник domus жіночого роду, в українській дім – чоловічого, але, виявляється, і в українській мові він буває жіночого роду: Куди ж я піду, коли в мене немає своєї доми? (І. Нечуй-Левицький).. Ще більша тотожність спостерігається в особових закінченнях дієслів, особливо при зіставленні українських форм з імовірними формами архаїчної латині (у дужках подано форми класичної латині): 
1. sedeo – сиджу      
sedemos (sedemus) – сидимо
 2. sedesi (sedes) – сидиш 
sedetes (sedetis) – сидите 
3. sedeti (sedet) – сидить 
sedenti (sedent) – сидять 
За час приблизно в дві з половиною тисячі років в особових формах дієслів української мови сталися тільки суто фонетичні зміни: у другій і третій особах однини та в третій особі множини відпав кінцевий голосний і, але м’якість кінцевих приголосних, викликана вимовлянням цього голосного, залишилася (внаслідок цієї м’якості звук s у другій особі однини в нашій мові перейшов у ш); відпали кінцеві s у першій та другій особах множини; у третій особі множини сполучення голосного з носовим en закономірно дало звук а з попереднім м’яким (на письмі буква я), як це сталося, наприклад, у словах mentha – м’ята, decem – десять. I. Українська мова – давня і державна 118 Українська мова в школі 119 це основне, визначальне в ньому, і ніжок, без яких стіл не був би столом. Так і наші слова мають свою будову: щось у них є основне, визначальне, а щось допоміжне, але таке, що без нього слово не було б словом. Спостереження 1. Для аналізу пропонуємо ряд спільнокореневих слів: вода, водний, водяни́ к, підводний, зневоднити. Чи те саме називають ці слова? Звичайно, не те саме. А чи в цьому ряду є щось спільне, основне, визначальне? Учні встановлюють, що спільною для всіх цих досить різних за значенням слів є частина -вод-, яка й передає основне їхнє значення: щось пов’язане з водою. Цю спільну частину (-вод-), наголошує вчитель, називаємо корінь. Але ж корінь у цих словах існує не сам, а в поєднанні з допоміжними частинами, які теж впливають на значення і призначення слів. Спостереження 2. Учні розбирають перше пропоноване слово в різних його формах: вода, води, воду, водою, водами, (у) водах. У ньому є незмінна частина і змінна. Незмінна частина – це основа (у цьому слові вона дорівнює кореневі), змінна – закінчення. При цьому вчитель зауважує: у незмінних словах і формах слів закінчення нема: шосе, таксі, швидко, їхати, їдучи. Разом з тим у багатьох словах, крім кореня й закінчення, є ще й інші частини. Наприклад, у слові підводний (підводного, підводному) частина -ий – закінчення, -вод- – корінь. А перед коренем стоїть під- – це префікс, тобто «попереду прикріплений» (латинське prae – «попереду» і fixus – «прикріплений»). Між коренем і закінченням стоїть -н- – це суфікс, тобто «прикріплений після». Таким чином, слово може мати таку будову: префікс +корінь+суфікс+закінчення. Це правило, це граматичний закон. Спостереження 3. У нашій мові деякі звуки за певних умов чергуються один з одним: о, е з і, о з е, о з а, д із дж, т із ч, г із з, ж і т.д. Повторивши з учнями найпоширеніші чергування звуків, пропонуємо їм знайти корінь у такому ряді споріднених слів: гонити, ганяти, гнати, жену, погоня, загін. Отже, внаслідок чергування звуків той самий корінь у різних словах може звучати по-різному. Спостереження 4. Повторивши з учнями значення букв я, ю, є, ї та буквосполучення дж, пропонуємо їм визначити корінь у словах: скраю (-край-), замріяний (-мрій-), озброєний (-зброй-), зміїний (змій-), посаджу (-садж-), сім’я (сімй-, закінчення -а), доля (дол′-, закінчення -а). Будову слова визначаємо, орієнтуючись на його звучання (на транскрипцію), а не на буквене написання. Виділення значущих частин слова графічно за допомогою умовних позначок нерідко спотворює справжній його склад. Коли, наприклад, у слові сім’я прямокутником виділяють я чи в слові (рідного) краю виділяють ю як начебто закінчення, то це не відповідає дійсності та породжує неправильну інформацію про основу слова. Матеріал для вправ. 1) Визначити корінь, добираючи споріднені слова: задуманий, передгрозовий, заморський, неподільний, узлісся. 2) Виділити всі значущі частини слова: пролісок, зачарований, сучасний, безпричинний (корінь -чин-), подвір’я [по+двір+й+а], сузір’я [су+зˊір+й+а], вдосвіта (закінчення нема), додому (закінчення нема), змінити (закінчення нема). 3) Визначити корені: око, очі, в оці, ввічливий; летіти, перелітний, льотчик; перемогти, змагатися, зміг, допоміжний, можу. 4) Визначити корені: малюнок (мал′-), воїн, прогаяний (-гай-), загоєний (-гой-), покраяв (хліб), просиджую (-сидж-), пораджу. 5) Довести, що подані парами слова мають спільний корінь: країна – краяти, ріг – наріжний, погода – погожий. Словотвір. Люди дедалі глибше пізнають навколишній світ, щось винаходять і, щоб ці знання закріпити в пам’яті, дають назви пізнаним чи створеним явищам. Наприклад, колись учні писали на окремих аркушах. Хтось додумався зшити їх. Як цю річ назвати? Хтось назвав зшиток, хтось – зошит. Закріпилася друга назва: її легше вимовляти. Спостереження 1. Діти записують слова садок, садо́ вий, садівник, садити, посадити, підсадка («посаджені поруч рослини»). Який спільний корінь в усіх цих словах? Дописуємо: сад. А як ви гадаєте, яке слово перше було: сад чи посадити? Тобто яке слово від якого пішло? Звичайно, щоб був сад, його треба спочатку посадити. А як утворили слово сад від посадити? Відкинули префікс і суфікси. Отже, нові слова творяться додаванням і відкиданням суфіксів, префіксів, закінчень. Спостереження 2. Даємо дітям записати слова лісосмуга, волелюбний, ясно-блакитний, північно-східний. Як утворено ці слова? Складанням основ. Такі слова називаємо складними. А як вони пишуться? Як видно з прикладів, разом і через дефіс. Про правопис складних слів мова піде на наступному уроці. Спостереження 3. Учні записують слова Кабмін, Донбас, завгосп, держадміністрація, виш (вища школа); ООН, ГЕС, МЗС, НБУ. Слова ще можуть творитися від частин слів або навіть від їхніх перших звуків чи букв. Такі слова називають абревіатурами. Спостереження 4. Діти порівнюють пари словосполучень і визначають, чи те саме значення мають однакові в них слова, чи до тої самої частини мови належать: лютий звір – настав лютий (місяць); вартова будка – запитав у вартового; хрещений батько – зустрів хрещеного; іде попереду – попереду колони. Нові слова виникають також внаслідок переходу слів з однієї частини мови в іншу. Матеріал для вправ. 1) Визначити, від яких словосполучень утворено складні слова: дощомір, залізобетон (бетон із домішками заліза), лісостеп (степ із домішками лісу), синьо-жовтий, життєдайний, машинобудівний, VII. морфологія і правопис 120 Українська мова в школі 121 фізико-математичний, машинно-тракторний, білосніжний, сніжно-білий, напівзабутий. 2) Розшифрувати абревіатури: сільрада, спецкор, турпохід, ПТУ, ДТП (дорожньо-транспортна пригода), ГТС (газотранспортна система), ОДА (обласна державна адміністрація), НАНУ, СБУ. Написання складних слів. На початку розгляду нової теми слід повторити відомості з 5 класу про підрядні й сурядні словосполучення. Спостереження 1. Діти встановлюють залежність між характером словосполучень і написанням утворених від них складних слів: а) сині очі – синьоокий, любить волю – волелюбний, швидко плине – швидкоплинний, електрична бритва – електробритва; б) і темний і синій – темно-синій, і південний і західний – південно-західний, і хліб і сіль – хліб-сіль, і часто і густо – часто-густо. Висновок: складні слова, утворені від підрядного словосполучення, пишуться разом, від сурядного – через дефіс. Учитель поза тим звертає увагу на написання разом слів жовтогарячий, червоногарячий, глухонімий, зловорожий. Спостереження 2. Учитель диктує, коментуючи, слова, які всупереч виведеному правилу пишуться через дефіс: а) питомі українські: Свят- вечір, Багат-вечір, жар-птиця, сон-трава, чар-зілля, мати-й-мачуха, брат- і-сестра; б) запозичені: прем’єр-міністр, віце-президент, генерал-майор, екс-чемпіон, стоп-кран, блок-схема, дизель-мотор. Отже, написання деяких слів через дефіс треба запам’ятати. Матеріал для вправ. 1) Пояснити правопис складних слів разом і через дефіс: народнопоетичний, світло-рожевий, телепередача, всесвітньовідомий, всесвітньо-історичне (значення), тишком-нишком, життєрадісний, купівля- продаж, західноєвропейський, префіксально-суфіксальний, далекосхідний, авіаквиток, спортзал, рано-вранці, північнокримський. 2) Від словосполучень утворити і записати: а) складні прикметники: стійкий до води, далеко сягає, рівно біжить (рівнобіжний), довго триває, короткий час, сяє мов сонце (сонцесяйний), ловить рибу, народна фантастика, відомий у всьому світі; б) складні слова: і світлий і зелений, і сліпучий і білий, і кривавий і червоний, і незламний і молодий, і кислий і солодкий, і тишком і нишком, і годину і півтори, і шумить і дзвенить.