"Они (большинство малороссиян) весьма основательно доказывают,
что никакого особенного малороссийского языка не было,
нет и быть не может и что наречие их,
употребляемое простонародьем,
есть тот же русский язык,
только испорченный влиянием Польши".
П. Валуєв, 1863 р.
Російські вчені тільки з політичних міркувань натягують українську мову до мови російської. А тим часом глибше вивчення нашої мови показує, що вона багатьма своїми ознаками наближується скоріш до мови сербської, а не російської. І це відомий факт, що українець, який не знає російської мови, легше порозуміється з сербом, аніж з росіянином.
І. Огієнко
«Чим можна заохотити учня до навчання, чим вселити йому почуття радості при вивченні предмета? По-перше, шанобливим ставленням до останнього: любов учителя до предмета передається учневі; по-друге – тим, що вбачаєш в учневі охоту до навчання; по-третє, що само собою зрозуміло, дидактичним викладом предмета; по-четверте, і головним чином, пробудженням в учневі почуття й усвідомлення, що він щось-таки знає і вміє, що він виявляє поступ» (Дистервег А. Избранные педагогические сочинения. – Москва, 1956. – С. 196), – писав ще в позаминулому столітті видатний німецький педагог А. Дистервег, на перше місці серед стимулів до навчання ставлячи почуття пошани до предмета. «При незацікавленій позиції до розумової діяльності знижується її значущість і прагнення до навчальної діяльності. Підліток може зайняти пасивну позицію, що викличе байдужість (зовнішню і внутрішню) до мислення як форми інтелектуальної активності» (Вікова та педагогічна психологія / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. – 2-е вид. – К.: Каравела, 2007. – С. 158). Що стосується рідної мови, то учні, щоб відчути потребу вивчати її, повинні усвідомити, що, по-перше, рідна мова – це дорогоцінний спадок, залишений нам нашими найвіддаленішими предками, і що, по-друге, рідна мова посилює інтелект людини. Рідна мова – це мова предків і рідної землі. Якщо народ втрачає свою мову, він перестає бути народом. Де хозари, де обри, де половці, де ятвяги, а разом з ними і їхні культури, звичаї? Їх нема, бо нема їхніх мов. Хоча генетичні нащадки цих народів існують, але вони розчинилися в інших народах, в інших культурах. Українська нація збереглася, бо зберегла свою мову. Ті, хто відступився від української мови, перестали бути українцями. Національна мова з’являється не раптово. Її становлення триває сотні, а то й тисячі років. Численні покоління формують її, розвивають, збагачують, удосконалюють, пристосовують до свого менталітету, до природного оточення, до мінливих умов життя і передають нащадкам. Мова – продукт тривалого історичного розвитку народу. Сучасна українська загальнонаціональна мова формувалася протягом багатьох століть, і шлях той був довгий і непростий. А почався він ще в доісторичні часи. «Окремі фонетичні, почасти морфологічні й лексичні особливості сучасної нам української мови з достатньою виразністю виявляються вже в староруських пам’ятках ХІІ ст. і, звичайно, в живих староруських говірках могли, за всіма імовірними припущеннями, існувати й раніше» (Булаховський Л.А. Питання походження української мови. – К.: Вид-во АН УРСР, 1956. – С. 104). Що українська мова почала формуватися раніше, ніж це спорадично засвідчено в найдавніших писемних пам’ятках, які дійшли до нас, у цьому не повинно бути жодних сумнівів. Є чимало непрямих доказів справедливості цього твердження (Див.: Історія української мови: Хрестоматія / Упор. С.Я. Єрмоленко, А.К. Мойсеєнко. – К.: Либідь, 1996).
Немає коментарів:
Дописати коментар